КИТАЙЧА́, а́ти, с. Дитина-китаєць. — Будуть у нас сини,— щебетала вона ночами над вухо Багірову,— будуть такі гарненькі, чорняві, косоокі китайчата (Гончар, III, 1959, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 155.

Китайча, чати, с. Маленькій китаецъ. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 240.