КИ́СНУТИ і рідко КИ́СТИ, сну, снеш; мин. ч. кис і киснув, ла, ло; недок.
1. Ставати кислим (у 1, 2 знач.). Три неділі кваша кисла. Та й не викисла (Чуб., V, 1874, 1131); Молоко кисне; Юшка кисне.
2. перен., розм. Проводити час бездіяльне, одноманітно, нудьгуючи. — Не обридла вам зима? Не докучило киснути у хаті? (Кв.-Осн., II, 1956, 425); От учора була райська днина, а тут сиди дома та кисни при ясновельможній пані (Л. Укр., III, 1952, 530); Ти.. встряв на «пожарку» якусь. Днями там киснеш (С. Ол., Вибр., 1959, 96); // Залишатися, перебувати де-небудь тривалий час. Аж тепер збагнув, чому ви з таким презирством дивитесь на тих, хто від безділля вишуровує тротуари та кисне в ресторанах… (Речм., Твій побратим, 1962, 101); // Бути в пригніченому стані; нудьгувати, сумувати. Читай, пиши, гуляй — тільки не турбуйся, не сумуй, не кисни (Коцюб., III, 1956, 152); Терентій поснував по подвір’ї, ..зайшов до хати, щось буркнув Дарині, яка все кисла після смерті дитини (Стельмах, Хліб.., 1959, 512).
3. розм. Довго мокнути. Нема нашого верховода.., подався на свою сторону, а шкури киснуть (Мирний, І, 1954, 222); Якось він просидів у криниці півдня, киснучи в воді (Ю. Янов., II, 1958, 323).
◊ В горі́лці ки́снути — постійно пити горілку. Ще по панських дворах вони позвикали в горілці киснути, її п’яним хмелем підсолоджувати своє гірке життя (Мирний, II, 1954, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 154.