КИ́СЛО. Присл. до ки́слий 1-3. Боліла голова. В роті було кисло й гидко (Тулуб, Людолови, І, 1957, 459); Ліда знову прихильно нагнула головку.. і розтягла кисло свої широкі, бліді уста (Коцюб., II, 1955, 386).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 154.

Кисло нар. Кисло. Хоч кисло, хоч прісно — усе умісто. Посл.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 240.