КИ́РКАТИ, ає, недок., розм. Видавати звуки кир-кир (про курей). З горища ніхто не обзивався, тільки одна курка киркала на все горло, неначе її хто душив (Н.-Лев., II, 1956, 359).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 152.

Киркати, каю, єш, [p]одн. в.[/p] ки́ркнути, кну, неш, гл. Рѣзко пронзительно кричать, крикнуть (о курицѣ). Желех. Пипоть у курей після ячменю робиться, — вони тоді киркають. Грин. І. 253.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 239.