КИПЛЯ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до кипі́ти 1, 2. На пристані матроси мастили киплячою смолою днище великого катера (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 67); Внесла [наймичка] для канцеляристів киплячий самовар (Вас., Незібр. тв., 1941, 177); Скочив [Марусяк] на коня — і, мов в обійми матері рідної, кинувся в шумливі, киплячі хвилі (Хотк., II, 1966, 247); // у знач. прикм., перен., рідко. Гарячий (у 2 знач.). Вона була якась палка.. Що спочує, то з самої душі, з самого серця, щирого, киплячого… (Вовчок, І, 1955, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 151.