КЕРІВНИ́К, а́, ч. Той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось. Маса повинна мати право вибирати собі відповідальних керівників (Ленін, 27, 1951, 182); В одному містечку хлопця було відведено до керівника підпілля — столяра Якова (Ю. Янов., II, 1954, 11); — Керівник усе мусить знати і все передбачати (Шиян, Баланда, 1957, 147).

◊ Кла́сний керівни́к — учитель-вихователь класу в середній школі. Нещодавно його призначили до нас класним керівником (Сміл., Сашко, 1954, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 142.