КЕРМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. неперех. (звичайно чим), рідко перех. Кермом спрямовувати рух судна, літака, автомашини тощо. Турчин баркою кермує (Фр., XI, 1952, 213); Вміла [Вутанька] лагодити сіті і кермувати баркасом (Гончар, І, 1954, 512); * Образно. Не забувай за отчий свій поріг, Але й кермуй політ за обрії незнані (Мал., Полудень.., 1960, 128); // Дотримуватися певного напрямку в русі. Інші [машини] звернули і понеслися через кювети по куп’ях висохлого болота до густого переліска. Там уже кермував не водій, а перший його переляк (Ле, Право.., 1957, 108); Потапич кермував так, щоб триматися посеред Дніпра (Бойч., Молодість, 1949, 81).

2. неперех., ким, чим, перен., рідко. Те саме, що керува́ти 2. [Фідель:] Не може кермувати той людьми, Хто сам не бачить шляху із пітьми (Павл., Пальм. віть, 1962, 106); Найчастіш те серденько [дівоче] не зазнавало ще кохання, але бажало його, бажало щастя, було слухняне, і Солосі легко було кермувати їм [ним] (Л. Янов., І, 1959, 164); На його лиці відбився вираз дикої пристрасті, яка захопила все його єство, кермувала цілим його життям (Круш., Буденний хліб.., 1960, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 142.