КЕРМА́НИЧ, а, ч.
1. Той, хто править кермом; стерновий. [Гелен:] Мойра так врядила, щоб був і світ, і море, і керманич, і корабель, і бурі, і погода (Л. Укр., II, 1951, 296); Журливо мій керманич Керує байдаком (Граб., І, 1959, 251); Колишній керманич плотів мусив пробиратися нишком назад в рідні Кути (Козл., Ю. Крук, 1957, 427); // Тракторист, водій автомашини тощо. В МТС їх зустрічають, сходяться керманичі, друзями їх називають, поплескують по плечі (Тич., І, 1957,170).
2. Те саме, що вождь 2. Партія — керманич мудрий, неухильний — Впевнено тримає корабля кермо (Бажан, Роки, 1957, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 142.