КЕ́ПІ, невідм., с.

1. Те саме, що ке́пка. Художник розбудив ще якогось цивільного в кепі, в благенькому демісезонному пальті (Гончар, І, 1954, 231); До кімнати увійшов у плащі з піднятим коміром, у кепі з великим дашком високий, тонкий, трохи сутулуватий парубок (Дор., Не повтори.., 1968, 194).

2. заст. Вид форменого кашкета з прямим дашком і твердим денцем (в арміях та поліції деяких країн, а також у російських чоловічих гімназіях XIX ст.). Поліцейський в своїй пелерині сидів зігнувшись високо десь на стіні, а його кепі блищало на сонці (Коцюб., II, 1955, 402); Нюся ніяковіла й торгала синє французьке кепі на своїх кучерях (Смолич, Театр.., 1946, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 141.