КЕ́ЛИХ, рідше КЕ́ЛЕХ, а, ч. Посуд для пиття вина; кубок, бокал. Стояли столи, заставлені туровими рогами, келихами і чарками з чистого золота (Стор., І, 1957, 371); Семен уявив собі, як підніме перший келих на весіллі (Собко, Біле полум’я, 1952, 46); Частування було сите, але не вишукане. Гаряче молоко, масний вершковий сир із кмином.., келехи міцного литовського меду (Тулуб, Людолови, І, 1957, 8); * Образно. Зорі.. В келих лілії великий Променисті хвилі ллють (Л. Укр., IV, 1954, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 139.