КЕ́ЛЕП, а, ч. Старовинна ручна зброя, що має форму молота, насадженого на довгий держак. Так Турн, Палланта підпустивши, Зо всіх сил келепом мазнув (Котл., І, 1952, 258); Ремісничі сотні простували через Соборний майдан.., озброєні самопалами, шаблями, келепами, списами (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 380); * У порівн. Наче хто келепом ударив Йосипа по голові… (Мирний, IV, 1955, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 139.

Келеп, па, м.

1) Чеканъ. (Голота) до його прибуває, келепом міжи плечи грімає. ЗОЮР. І. 18. Чи не роскололи ляхи мені голови шаблями да келепами? К. ЧР. 116.

2) Палка съ рукояткой, преимущественно въ родѣ молотка. Взявши келеп в руки… потягну і доберуся сяк то так в Теплиці. Мкр. Н. 14.

3) Черепаха. Мнж. 182. Ум. Келепець. Із під поли позлотистий келепець виньмає, по столу три рази затинає. ЗОЮР. І. 319.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 234.