КЕ́ВКАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. Видавати звуки кев-кев (про каню тощо). Каня кевкає, кури кудкудачуть… (Фр., І, 1955, 234).

2. Видавати звуки, що нагадують гикавку. Важко дихав його татарський кінь-бахмат, гучно кевкаючи селезінкою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 138.