Про УКРЛІТ.ORG

ке

КЕ, невідм., розм., рідко.

1. Уживається як присудкове слово в знач. дай, подай. — Ке мені шматок рибини,— простягаючи руку, каже Яків (Мирний, І, 1954, 297).

2. Уживається як вигук спонукання до дії; ану, анумо. — А ке, лиш, зайдім поспитаємо (Ле, Україна, 1940, 123).

3. Уживається як вигук спонукання в знач. глянь, дивись. Раптом Дорина випросталась.., подивилася з-під руки на ворота. — А ке, Матвію! Хто це до нас іде? (Мик., II, 1957, 350).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 138.

Ке (для ед. ч.), кете (для мн. ч.). Дай, подай, подайте. Ogon. 165 — 166. Що воно за сопілка, що вона так гарно грає?. А ке, я заграю. ЗОЮР. II. 21. Коли не вмієш пирога ззісти, ке його сюди. Ном. № 6204. Кете лиш кресало та тютюну. Шевч. 78.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 234.

вгору