КВІТЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. квітча́ти. [Маруся (взявши у руку кибалку й віночки):] Минулося вже дівоцтво. Не буде квітчання! (Н.-Лев., II, 1956, 432); Тепер вже могла починатися справжня процедура квітчання молодих хрещатим барвінком (Смолич, Мир.., 1958, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 136.