КВІ́ТТЯ, я, с., збірн., поет. Квіти. Тріпочуться, сиплються пелюстки білого квіття хризантем (У. Кравч., Вибр., 1958, 292); І люди серцем прояснялись.., ще й квіттям запашним вбирались в щасливі сонячнії дні (Тич., II, 1957, 34); * Образно. На могилах сумного минулого розцвітає пишне й пахуче квіття будучини (Фр., VI, 1951, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 136.