КВІТНИ́К, а́, ч.
1. Ділянка в саду, парку, біля хати тощо, на якій ростуть квіти. Квітник в садку був і справді гарний (Н.-Лев., III, 1956, 52); Вище грядок розкидався квітник, повний яскравих квітів (Кобр., Вибр., 1954, 148); Іван Кирилович дуже любить квіти.. У нього біля сільської лікарні чудесний квітник: там і гладіолуси, і братки, і айстри, і жоржини, і левкої, і гвоздики (Вишня, II, 1956, 288).
2. кого, чого, перен. Про групу людей, які відзначаються красою, молодістю тощо (переважно про жінок, дітей). Було темно, проте було помітно, що там стояв цілий квітник дівчат (Вас., І, 1959, 236); Досвідчені митці, диригенти, режисери, концертмейстери невтомно викохують цей прекрасний квітник талантів [молодь] (Мист., 3, 1959, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 135.