КВА́ША, і, ж.

1. Страва з гречаного або житнього борошна з солодом, подібна до густого киселю. Раз наймички, не спитавши Онисі, запарили собі квашу й поставили горщик скраю на печі (Н.-Лев., III, 1956, 208); В меню.. з’явились гречаники, гречані пампушки.., лемішка, кваша та інші страви (Укр. страви, 1957, 6); * У порівн. Уже Вулкан розм’як, як кваша (Котл., І, 1952, 207); // перен., розм. Про що-небудь розмокле, схоже на цю страву. Все.. змішалося в чорну й липку квашу (Головко, II, 1957, 83).

2. перен., зневажл. Про нерішучу, кволу, безхарактерну людину. [Мотря:] Ну вже ж і парубок: кваша якась, а не парубок! (Кроп., II, 1958, 26); — Коли ти боєць, а не кваша, тоді інша справа (Ю. Янов., II, 1954, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 133.

Кваша, ші, ж.

1) Вареное жидкое кисло-сладкое тѣсто. Чуб. VII. 440. Куди тобі грішному кісіль їсти, коли ти й кваші не вкусиш. Посл.

2) Переносно: плакса. Ум. Квашка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 232.

ква́ша — страва з гречаного або житнього борошна з солодом, по­дібна до густого киселю; у пере­носному значенні — зневажливо про нерішучу, кволу, безхарактер­ну людину; фразеологізм: показа́­ти, почо́му лі́коть ква́ші — довести свою здатність, спроможність.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 279.