КВА́ЦАТИ, аю, аєш і КВА́ЦЯТИ, яю, яєш, недок.

1. перех. і неперех., розм. Розмазувати що-небудь. Ото не їсть, а тільки квацяє (Сл. Гр.); * Образно. Колись він умів гнути чи пригинати добрих майстрів і розумників, а тепер доводилося задовольнятися тим, що їхню славу квацяв дьогтем (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 49).

2. перех. Попадати в когось м’ячем або торкатися когось рукою, граючи в квача, гилку тощо; мазати (у 6 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 132.