КВА́ПНО, розм. Присл. до квапни́й 1. Все це вона говорила байдужно, квапно, монотонно, мов пересипувала щось з одної [однієї] руки в другу (Коб., III, 1956, 397); Квапно відстебнув [Рязанов] від паска вибухівку, дістав з гумового мішечка підривний патрон (Логв., Давні рани, 1961, 47); // у знач. присудк. сл. Молодиці квапно було, бо маленька дитина вдома лишилась (Кобр., Вибр., 1954, 155).
◊ Ква́пно ді́ється (ді́ялось) кому — хто-небудь поспішає (поспішав); спішна справа в когось. Квапно діялось Леонові. Він хотів завтра скінчити цілий ладунок церезину (Фр., V, 1951, 439).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 129.