КВА́КАННЯ, я, с. Дія за знач. ква́кати та звуки, утворювані цією дією. [Горнов:] Отоді то вже запевне довідаєшся, що краще: чи ніч з жаб’ячим кваканням, чи… (Кроп., І, 1958, 391); Бесідник скінчив, і по цілім.. ставку розляглися нараз.. рехкання і квакання (Мак., Вибр., 1954, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 128.