КАЧИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до ка́чка1. Вишукав я тут качине гніздечко і дуже пильнував (Вовчок, VI, 1956, 312); Племінні качині ферми.. організовують вирощування каченят на водоймі (Колг. енц., І, 1956, 557); // Такий, як у качки. До чаю вийшла з кімнати Маня, заспана, апатична, невесела. Вона перейшла світлицю качиною, неначе старечою ходою й сіла біля матері (Н.-Лев., V, 1966, 233); Він важкодум, з грубим широким обличчям і качиним розплесканим носом (Гончар, Людина.., 1960, 50).
2. у знач. їм. качи́ні, их, мн. Водоплавні свійські й дикі птахи родини качок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 124.