КАЧА́ННЯ¹, я, с. Дія за знач. кача́ти. Качання білизни; Качання снігової баби; Качання води.

КАЧА́ННЯ², я, с. Збірн. до кача́н.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 123.

I. Качання, ня, с.

1) Катанье, перекатыванье.

2) Катанье бѣлья, раскатыванье тѣста.

II. Качання, ня, с. соб. отъ качан. Ум. Качаннячко. Капуста моя ще й качаннячко. Грин. III. 229.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 227.

кача́ння [по землі́] — у народній обрядовості — магічний акт, який мав хліборобське (на врожай), за­пліднювальне або лікувальне зна­чення; дотик усього тіла до землі немовби спонукав її до родючості, а дотик хворого тіла передавав хворобу землі (земля її забирала).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 277.