КАЧА́ЛКА, и, ж.
1. Кругла, гладко витесана палиця для розкочування білизни, тіста, вигладжування, вирівнювання одягу тощо. — Пом’ялись у хрещеного батька жупани, так він, щоб розгладжувать їх, і зробив качалку (Стор., І, 1957, 235); Мокрина Терентіївна допомагає господарці: качає рублем та качалкою білизну (Ю. Янов., IV, 1959, 241); Побачивши якось, що її робітниця вибиває качалкою пил з килимів, розвішавши їх на подвір’ї, я почав їй допомагати (Сміл., Сашко, 1957, 164).
2. Валик дивана, канапи. В кімнатці усе було по-давньому: ті самі широкі канапи, обкладені м’якими качалками та подушками (Н.-Лев., V, 1966, 312); Відкинулась [Ганна] на спину і незручно вклала голову на тверду качалку дивана (Коз., Сальвія, 1959, 6).
3. розм. Те саме, що крі́сло-го́йдалка. [Шумейко:] Не турбуйтеся, сам знаю, що до чого. (Сідає в качалку) (Мик., І, 1957, 506).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 123.