КА́ТОРЖНИК, а, ч.
1. Людина, яку заслано на каторгу або яка перебуває чи була на каторзі. Тихий кайдановий брязкіт змовк коло Петруні, і до його схиляється висхле з тонкими та довгими козацькими усами лице отамана неволі, каторжника Кошового (Вас., II, 1959, 53); Каторжники в минулому, підпільники, пролетарі, селяни, матроси, вони присвятили себе єдиній справі — добути народові щастя (Гончар, II, 1959, 417); Роз’їждженим шляхом, під дощем, ішли відшмагані різками каторжники з Верхівні. Блискавки освітлювали їм путь. Жандарми їхали верхи (Рибак, Помилка.., 1956, 265).
2. лайл. Злодій, негідник. — Ви не грек, а якийсь дезертир з Афона, а може, й каторжник, пройдисвіт! — лаявся Палладій через поріг (Н.-Лев., III, 1956, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 120.