КАТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до катува́ти 1, 2. Он розбойник [розбійник] катований Зубами скрегоче (Шевч., I, 1963, 242); — Та будьте ви прокляті, бісові кати!.. — застогнав крізь зуби катований Панчоха (Ле, Наливайко, 1957, 276); // у знач. ім. като́ваний, ного, ч. Людина, яку катували або катують. Свист лози, гехкання за кожним ударом гайдуків, крики й зойки катованих переполошили всю двірню (Бурл., О. Вересай, 1959,33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 119.