КАТМА́, КАТМА́Є, розм. Нема, немає. — Та й грошей у мене тепер катма, — бідкається Грицько (Мирний, І, 1949, 275); А де ж наживи дух витає, Де загрібають обома Під себе, звісно, всякий знає, Що там ладу уже катма (Воскр., З перцем!,1957, 104); [Пріська:] Не бачить, що тут здоровля того давно катмає (Вас., III, 1960, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 119.