КАРІАТИ́ДИ, ти́д, мн. (одн. каріати́да, и, ж.), архт. Вертикальні підпори, що мають вигляд жіночих постатей. [Д. Жуан:] Сяя постать була мов буйна хвиля, а тепера подібна до тії [тієї] каріатиди, що держить на собі тягар камінний (Л. Укр., III, 1952, 387); В неї миловидне обличчя, гарна шия і плечі. Але вона велика дівчина, схожа чимось на античну каріатиду (Довж., Зач. Десна, 1957, 514).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 106.