КАРЯЧКУВА́ТИЙ, КАРАЧКУВА́ТИЙ, а, е, розм.

1. Який має криві, широко розставлені ноги. Хай би поткнувся глистюк Арнульф сюди з своїми карячкуватими жандармами! Він би показав їм (Загреб., Європа 45, 1959, 88); Йому вслід дріботів карачкуватий урядник (Кучер, Зол. руки, 1948, 13).

2. Кривий, покручений, незграбний. Давид почав читати дописи.. Писані чорнилом і олівцем, усі карячкуватими, незграбними літерами (Головко, II, 1957, 105); Ріс [у яру] колючий— преколючий терен і якісь карачкуваті деревця (Мокр., Острів.., 1961, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 114.