КАРУ́ЦА, и, ж., діал. Румунська хура, віз. Нарешті коні рушили, каруца покотилася берегом Прута (Коцюб., І, 1955, 192); Петру бачить, як по шляху до них наближається каруца, запряжена худою конячиною (Чаб., Балкан. весна, 1960, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 113.

Каруца, ци, ж.

1) Карета. Я тобі подарую… і оціх коней, і каруцу. Чуб. II. 565.

2) Гуцульскій экипажъ: глубокій ящикъ на двухъ колесахъ, въ который собираютъ навозъ, а затѣмъ вивозять на ноле. Шух. І. 106. Вивозить каруцами гній. Шух. І. 145.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 224.