КА́РТОЧКА, и, ж. Те саме, що ка́ртка. Він виїхав, зоставивши Начкові лиш коротку карточку, що від’їжджає на пару днів (Фр., VI, 1951, 296); Од брата одібрав карточки, з його і з його жінки (Мирний, V, 1955, 348); Були це часи голодовки. Хліб.. видавали по карточках (Вільде, Сестри.., 1958, 118); Хтось, певне, дуже зайнятий, що вже й картонки не напише (Л. Укр., V, 1956, 393).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 113.

Карточка, ки, ж. Ум. отъ карта.

1) Маленькая четырехугольная площадь, клѣтка.

2) Листокъ бумаги, бумажка. Така маленька карточка, що ніде й писати.

3) Письмецо. Приманив до себе голубка, аж під крильцем карточка. Він за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. ЗОЮР. II. 28. Та напишу карточку, та пошлю ік батечку. Грин. III. 81.

4) Билетикъ.

5) ми. Родъ узора въ вышивкахъ на рубахѣ. КС. 1893. V. 278.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 224.