КАРТИ́НА, и, ж.
1. Твір живопису, намальований переважно фарбами на полотні, картоні, дошці тощо. Хата простора, чиста: ..по стінах під склом картини (Мирний, І, 1949, 330); В Ужгороді місцевий художник Ерделій показав нам одну свою картину (Кучер, Зол. руки, 1948, 80); * У порівн. Яка ж вродлива [дитина], гарна, мов картина..! (Л. Укр., І, 1951, 30).
2. перен., розм. Про кого-, що-небудь, що своїм виглядом викликає захоплення. — Хлопці біля мене, як хміль коло тичини в’ються; а найпаче Будненко Василь. Чорнявий, кучерявий: картина — не хлопець! (Мирний, III, 1954, 163).
3. перен. Те, що можна бачити, охопити зором або конкретно уявити. Минули ми ту дику, але поетичну картину, а за нею знов виступили рядами шпичасті зелені гори (Н.-Лев., II, 1956, 382); В його головці під впливом бабиних слів почали вже роєм тиснутися картини високих-високих домів, великих вікон (Фр., IV, 1950, 30); В пам’яті виникла картина останньої зустрічі з батьком, його згорблена постать (Руд., Остання шабля, 1959, 57); // Стан, становище чого-небудь. [Дремлюга:] Керівник мусить бачити перш за все загальну картину (Корн., II, 1955, 296); Музично-театральне життя України XVIII та XIX ст. являло собою картину неухильного розвитку, який захоплював дедалі більше областей (Укр. клас. опера, 1957, 41); // Словесне, мистецьке зображення чого-небудь у літературі тощо. Ще в поемі «Панські жарти».. Франко малює нам картину економічної залежності селян од пана (Коцюб., III, 1956, 37); Далеко не втішну картину малював доповідач (Гончар, II, 1959, 184).
4. Епізод, частина акту п’єси, що потребує окремої декорації. Декорація та ж, що і в попередній картині. Ранок. Коло столика сидить Верба (Корн., II, 1955, 248); Почалася остання картина, найвиразніша картина усієї вистави, де моряки миють свій корабель, бажаючи тільки чистим віддати його морю (Собко, Зор. крила, 1950, 199).
Живі́ карти́ни — німа сцена, під час якої дійові особи зберігають нерухомість. — Після спектаклю мають бути живі картини (Л. Укр., III, 1952, 510).
5. розм., рідко. Те саме, що кінофі́льм. П’яту свою картину він [О. Довженко], певно, зніматиме, замкнувшися до звуконепроникливої будки (Ю. Янов., V, 1959, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 110.