КАРТА́ТИЙ, а, е. Із чотирикутними візерунками, малюнками (про тканину, одяг і т. ін.). На Марині плахта — аж очі на себе бере: картата, червчата, шовком заткана (Мирний, IV, 1955, 225); На другому тракторі сидить юнак. На ньому картата сорочка й капелюх (Ю. Янов., II, 1954, 233); Ходкевич витяг картату червону хустку і витер спітнілу голову (Тулуб, Людолови, II, 1957, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 110.