КА́РНИЙ, а, е.
1. юр. Який учинив злочин проти життя та майна. Від карного елемента армію звільнив революційний трибунал (Панч, О. Пархом., 1939, 91); Одвернулась [дівчинка] до вікна, глухо вела далі: — Мій татусь служив на залізниці. В міліції. Ну, є така, ..за порядком слідкує, спекулянтів різних та карних злочинців виловлює (Збан., Курил. о-ви, 1963,184); // у знач. ім. ка́рний, ного, ч. Той, хто вчинив злочин проти життя й майна.
2. юр. Який становить замах на життя та майно. Він.. був людиною чесною, хоча б в тому розумінні, що ніколи в житті не зробив жодного карного злочину (Рибак, Час.., 1960, 424).
3. юр. Пов’язаний із розслідуванням і покаранням злочинів проти життя та майна. Се було на вулиці, перед будинком карного суду в однім із більших провінціальних міст (Фр., VII, 1951, 187); У випадку стягання квартирної плати понад установлені органами влади розміри суди зобов’язані порушувати проти винних карне переслідування (Цив. кодекс УРСР, 1950, 105); Карна справа.
∆ Ка́рне судочи́нство див. судочи́нство; Ка́рний ко́декс див. ко́декс; Ка́рний ро́зшук див. ро́зшук.
4. рідко. Те саме, що кара́льний. Реакція польської окупації, розгул пілсудчиків, карні експедиції по селах, цинічне нехтування елементарних прав громадянина,..— все це, річ ясна, не могло не викликати протидії серед молодого покоління (Вільде, Сестри.., 1958, 171); Тобі стане легше від того, що справедлива рука, яка занесе над ним карний меч, помститься і за твої гіркі вдовині сльози (Руд., Вітер.., 1958, 420).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 108.