КАРКА́С¹, а, ч. Металева або дерев’яна основа якої-небудь речі, споруди тощо; кістяк. І хати ще нема. Її прозорий каркас із свіжообтесаних балок ще має вигляд легкого рисунка в голубому повітрі (Довж., Зач. Десна, 1957, 538); Прозорі каркаси майбутніх заводів — як величні степові елінги на горизонті (Ю. Янов., II, 1954, 235); Каркаси більшості теплиць дерев’яні, а рами одинарні, металеві (Колг. Укр., 1, 1959, 44); * Образно. Документальність є не основною стихією роману [Л. Смілянського ] «Поетова молодість», а лише тим каркасом, на якому виростає сюжетна канва, виплітається художня тканина (Літ. Укр., 25.II 1964, 3).

КАРКА́С², а, ч. (Celtis L.). Дерево родини в’язових, що має дуже міцну деревину; залізне, кам’яне дерево. Каркас західний — дерево першої величини. Росте на півдні, у Київській області й північніше (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 80); У графській оранжереї, крім пальм і цитронів, росла туя — дерево життя, дрібнолисте залізне дерево — каркас з острова Сіцілія (Донч., III, 1956, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 106.