КА́РКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. ка́ркати. По стернях розгулювало гайвороння.. і з радісним карканням перелітало з місця на місце (Тют., Вир, 1964, 398); Під гнітючим враженням семінаристового каркання їм.. в цей час здавалося, що над їхнім Славутичем і справді нависає якась небезпека (Гончар, Таврія, 1952, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 106.