КА́РИЙ, а, е. Темно-брунатний (про очі). Ой зоре! зоре!..Чи очі карі тебе шукають На небі синім? Чи забувають? (Шевч., II, 1953, 20); Христя помилувалася його.. карими очицями, чорними бровенятами (Мирний, III, 1954, 150); В неї очі карі та глибокі, вся вона і ніжна, і струнка (Сос., I, 1957, 206); // Гнідий (про масть коней). Карий кінь нетерпляче перебирав ногами (Галан, Гори.., 1956, 9); // у знач. ім. ка́рий, рого, ч. Кінь такої масті. [Незнайомий:] Подивися там, чи не намуляна шия у карого, бо чогось він увесь час мотав головою (Вас., III, 1960, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 105.

Карий, а, е.

1) Карій. Єсть карії очі, як зіроньки сяють. Шевч. 131. Нащо мені чорні брови, нащо карі очі? Шевч. 40.

2) Вороной. Коню сивий, коню карий. Федьк. Ой у нашім та заводі єсть коняка кара. Грин. III. 565. Ум. Каре́нький. Очи мої каренькиї, горе мені з вами. Чуб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 222.