КАРЕ́ЛИ, ів, мн. (одн. каре́л, а, ч.; каре́лка, и, ж.). Народ, що становить основне населення Карельської АРСР. На півночі й північному сході вони [венеди] потім стикалися з окремими угро-фінськими племенами — предками естонців, фіннів, карелів, мордви, марі та інших народів (Іст. СРСР, І, 1957, 23); За Югом, за молодшим сином, особливо сильною була туга старої карелки (Шиян, Переможці, 1950, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 105.