КАРБІ́Д, у, ч., хім. Речовина, що утворюється внаслідок сполучення металу або металоїду з вуглецем. При високих температурах вуглець вступає в реакції сполучення з багатьма металами, утворюючи так звані карбіди металів (Хімія, 9, 1956, 109); Від грюкотіння та задушливого повітря, насиченого фарбами, мастилом, карбідом, зовсім чманіє у голові і рябіє в очах (Баш, На.. дорозі, 1967, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 102.