КАРБІ́ВКА, и, ж.
1. тільки одн. Карбований, різьблений орнамент, зображення. [Очерет:] Яка чудова карбівка, напис, візерунок (Коч., II, 1956, 433); Перевірив на голос сопілку, ..карбівкою чорною вкриту… (Перв., Солд. пісні, 1946,172).
2. Інструмент, яким карбують; штемпель для карбування.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 102.