КАРБЮРА́ТОР, а, ч., спец. Пристрій, у якому з рідкого палива (бензину, спирту тощо) й повітря утворюється пальна суміш, що надходить до циліндрів двигуна внутрішнього згоряння. При роботі двигуна в його циліндри подається горюча суміш палива з повітрям. Ця суміш утворюється в спеціальному пристрої, який називається карбюратором (Автомоб., 1957, 21); Механізатор хотів потамувати сміх, що вибухав йому в горлі короткими спалахами, як тріск у зіпсованому карбюраторі, але не міг (Добр., Тече річка.., 1961, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 104.