КАРАЇ́МИ, ів, мн. (одн. караї́м, а, ч.; караї́мка, и, ж.). Народність, що невеликими групами живе в УРСР та Литовській РСР і розмовляє мовою, яка належить до тюркської сім’ї мов. Я тепер зовсім сама посеред караїмів, татар (Л. Укр., V, 1956, 60); Ховаються в них [плантаціях] білі хатинки вільновідпущених і пишні садиби євреїв та караїмів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 414).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 100.