КАРАНТИ́Н, у, ч.

1. Ізоляція на певний час осіб, хворих на заразну хворобу, або тих, хто мав контакт із такими хворими; адміністративні та медико-санітарні заходи для припинення заразної хвороби. Ми мусили 1&́189; місяці тримати карантин після заразливої хвороби (Л. Укр., V, 1956, 297); Після 40 днів ізольованих, якщо вони виявилися здоровими, випускали з ізолятора. Ці заходи дістали назву карантин (від французького слова «карант», що значить сорок) (Підручник дезинф., 1953, 60); Того року [1849] холера лютувала по всій Росії, а потім з’явилася й завезена з Індії бубонна чума. Скрізь встановили карантин, з зараженої місцевості не приймали посилок, а листи обкурювали сіркою (Тулуб, В степу.., 1964, 299); // Адміністративно-ветеринарні заходи, щоб не допустити виникнення й поширення заразних хвороб свійських тварин. Карантин рогатої худоби.

2. Санітарний пункт для огляду, перевірки осіб, тварин, плодів, товарів, транспорту тощо, які прибувають із місцевості, де поширена епідемія. Тримати в карантині; // Приміщення для тимчасової ізоляції заразно-хворих людей і тварин. За півкілометра від ферми споруджується ще один свинарник-карантин (Веч. Київ, 11. IX 1957, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 101.