КАПІТУЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. і док.

1. Припинивши збройний опір, здаватися переможцеві на певних умовах, запропонованих ним; віддаватися на ласку переможця. Уже дійшли відомості, що взято Кишинів, Ясси, що Румунія капітулює, але це були поки що тільки чутки (Гончар, І, 1954, 50); Закінчилась найтяжча і найбільш кровопролитна війна в історії.. Фашистська Німеччина беззастережно капітулювала (Літ. Укр., 12.V 1965, 1).

2. перен. Відмовлятися від дальшої боротьби проти когось, чогось; визнавати своє безсилля в чомусь. Щодо роботи зараз — капітулював (Еллан, II, 1958, 201); Капітулювати перед труднощами.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 94.