КА́ПЛЯ, і, ж. Те саме, що кра́пля. Заблищали над щедрою нивою Каплі дощу, наче зерна пшениці (Шпорта, Вибр., 1958, 54); Череп’яний каганчик.. з каплею.. олії на дні ледве блимав у темному кутку (Мирний, IV, 1955, 286); — Відпочинку б хоч каплю мені, За мій довгий пекельний одбуток (Граб., І, 1959, 237); [Милевський:] Може б їй дати що для заспокоєння. Я принесу капель (Л. Укр., II, 1951, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 95.

Капля, лі, ж.

1) Капля. Лисиця од дощу під борону ховалась: не всяка, казала, капля капне. Ном. № 6462. По каплі виточу з його діявольську кров. Стор. МПр. 136.

2) Немного, небольшое количество. Ум. Капелечка, капелька, капели́на, капели́нка, капели́ночка, капли́на. Адже ж у тебе в роті ні капелиночки квасу не було. Ком. Тілки капелиночка там була.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 218.