КАПЛИ́ЦЯ, і, ж. У християн — невеличка споруда без вівтаря для відправ і молитов. Прийшли в каплицю перед Феба, Еней поклони бити став (Котл., І, 1952, 119); У балці й поховали [Максима]. Чималу каплицю Поставили громадою (Шевч., II, 1953, 258); В каплиці, оздобленій гранітом і мармуром, в родовому могильному склепі Ганських моторошно і холодно (Рибак, Помилка.., 1956, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 95.

Каплиця, ці, ж. Часовня. І в віфліємськую каплицю пішов молиться вірний Гус. Шевч. ІІ. 33. Ой ходімо у каплицю, Богу помолюся. У нас каплиця, а не церква. О. 1861. XI. 108. Ум. Капличка. На пригорі, ніби капличка, козацька церква невеличка. Шевч. 407. Чи ти знаєш ту капличку, що в кінці парку? Стор. І. 182.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 217.

капли́ця (зменшене — капли́чка) — у християн — невеличка споруда або церква без вівтаря для відправ і молитов. Прийшли в каплицю пе­ред Феба, Еней поклони бити став (І. Котляревський); Чималу каплицю Поставили громадою (Т. Шев­ченко); На пригорі, ніби капличка, Козацька церква невеличка (Т. Шев­ченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 273.