КА́ПИЩЕ, а, с. Поганський храм у східних і прибалтійських слов’ян дохристиянського часу. [Годвінсон:] В гостину не прийшли б ми в сюю хату, але повинність вища може змусить і в капище зайти (Л. Укр., III, 1952, 63); Від сторони ріки здіймалося капище Перуна (Оп., Іду.., 1958, 165); У східних слов’ян дохристиянської епохи існували капища, або святилища (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 495).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 93.

Капище, ща, с. Капище. Росердили його (Бога) своїми кашицами. К. Псалт. 182.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 217.

ка́пище = тре́бище = жертівни́к = жерто́вник — поганський (язични­цький) храм (хором, тобто «вели­кий дім») у східних і прибалтій­ських слов’ян дохристиянського часу; взагалі місце принесення жертв (треб) поганським богам; також сам ідол, якому поклоняли­ся предки і якому приносили жертви; у Києві перед княжим те­ремом Ігоря та Ольги знаходилося требище, яке з наказу князя Воло­димира було знищене (988 p.). РозceдилиЙого [Бога] своїми капища­ми (П. Куліш).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 273.