КА́ПАТИ, ка́паю, ка́паєш, рідко ка́плю, ка́плеш, недок.
1. тільки 3 ос. Падати, литися краплями; крапати, крапотіти. А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Укр.. лір. пісні, 1958, 76); Думи душу осідають, І капають сльози (Шевч., II, 1953, 208); * Образно. Василина слухала кожне слово, й кожне слово капало на її серце (Н.-Лев., II, 1956, 98); // безос. — Чому ти не засвітиш? Чуєш, десь тече… бач, капає (Мирний, IV, 1955, 88); Терентій роздавлює на щоці комара, дивиться на мізерну краплину останків, що купаються в його ж поті, і тільки тепер помічає, що з нього аж капає (Стельмах, І, 1962, 500).
◊ За ко́мір не ка́пає (не ка́пало): а) немає (не було) недогоди, неприємностей. — Кухтам і при Дарієвому старостуванні за комір не капало (Іщук, Вербівчани, 1961, 113); б) нема чого поспішати з чим-небудь.
2. тільки 3 ос., перен., розм. Діставатися, перепадати (про гроші). — Отак бився, бився з нуждою, кинув кожухи, почав чоботи шить; і капала потроху копійчина (Н.-Лев., І, 1956, 60).
3. Лити краплями; виливати по краплі. Я.. мусив писати тим проклятущим гусячим пером, котре так страшно капало, бризкало і порскало під натиском моєї руки (Фр., І, 1955, 238); Каргат.. схилився над градуйованою склянкою, куди поволі капав піридин (Шовк., Інженери, 1956, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 92.