КАПА́РИТИ, рю, риш, недок., розм.
1. перех. і неперех., зневажл. Робити нашвидку, абияк; партачити. На своїх десятинках не працював [Кузьма], а капарив. Якось завжди спізнювався з оранкою і сівбою, сінокіс його перестоював, а пашня осипалась або починала зеленіти в снопах (Стельмах, II, 1962, 296).
2. неперех. Те саме, що бідува́ти. Решта бойків, що розсіялися своїми бідними селами по горах, капарила свій темний вік.. так на галицькому, як і на угорському боці (Ірчан, II, 1958, 210); Вже давно збирався [Гедаліїв воротар] в опришки, чекав тільки весни, а поки що мусив капарити в наймах (Гжицький, Опришки, 1962, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 92.