КАП¹, КАП-КА́П, виг.

1. Звуконаслідування, що означає звук капання; крап, крап-крап.

2. Уживається як присудок за знач. ка́пати 1, 3. Його сльози тілько кап-кап у воду (Фр., IV, 1950, 72); А вже весна. Не ота, коли зі стріх передзвоном — кап-кап, кап-кап, кап-кап… А пізніша (М. Ол., Чуєш.., 1959, 56).

КАП², у, ч. Потовщення, наріст на стовбурі, гілці або корені дерева, що виникає внаслідок місцевого розростання тканин.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 91 - 92.

Кап II, пу, м. Волосовий кап. Родъ шерстяного мѣшка, въ которомъ пережаренное копоплянное сѣмя кладется въ маслобойню для выжиманія масла. Шух. I. 163.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 216.