КАНЦЕЛЯРИ́СТ, а, ч.
1. заст. Дрібний службовець канцелярії; писар. То родом з Глухова, юриста, Він має чин канцеляриста (Котл., І, 1952, 251); Гриць Калинович був канцеляристом при львівській скарбовій бухгалтерії ще за панщини (Фр., VI, 1951, 153); * У порівн. На колінах апаратника лежав напоготові розгорнутий блокнот, а за вухом, мов у старовинного канцеляриста, стирчав олівець (Шовк., Інженери, 1956, 325).
2. перен., зневажл. Працівник апарату, що формально, по-бюрократичному ставиться до виконання своїх обов’язків; // Той, хто за канцелярською роботою не бачить живої справи. Був він студентом, учився як слід. Ждали — і в полі відзначиться хистом! Він же зарився в папери, мов кріт, Ставши справжнісіньким канцеляристом (С. Ол., Вибр., 1957, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 90.